Ця невеличка екзотична країна з чотиримільйонним населенням, що перебуває між Антарктидою та Австралією, аніяк не може похвалитися родючими землями і має порепаний горами, наче казковий ландшафт.

Та вона посідає 1 місце у світі з експорту молочних продуктів, баранини, ківі. 2 місце у світі - з експорту вовни. 4 місце - з експорту яловичини. Хоча вже понад 20 років тамтешнім виробникам агропродукції майже не платять субсидій. Водночас понад 85% обсягів виробництва сільгосппродукції Нової Зеландії експортується, що становить близько 17% ВВП.

В аграрній галузі цієї країни переважає випасне тваринництво: понад 40 млн. овець та 5 млн. голів великої рогатої худоби молочного напряму. Динамічними темпами розвивається садівництво, виноробство.

Субсидії та їхні наслідки

На початку 70-х економіку Нової Зеландії потрясла криза. Тоді різко здійнялися світові ціни на нафту, яку ця країна експортує. Негативно позначився на добробуті новозеландських фермерів і вступ до ЄС Великобританії – головного споживача їхньої продукції. Отже, щоб стимулювати зростання сільгоспвиробництва й запобігти банкрутству багатьох ферм, уряд країни вживає заходи щодо державної підтримки аграріїв. Зокрема, було зафіксовано мінімальні ціни, введено

авансові субсидії, низькопроцентні позики, податкові пільги, скасовувалися боргові зобов’язання. 

Дійшло до того, що держава доплачувала фермеру понад 60% вартості баранини. Аграрії попросту розхолодилися, не стали зважати на кон’юнктуру ринку, нераціонально використовували кошти, бралися культивувати землю, що в умовах Нової Зеландії нерентабельно і призводить до погіршення екологічної ситуації. Різко знизилася й продуктивність праці, бо субсидії забезпечували гарантований прибуток й аграрії не квапилися з інноваціями. Крім того, інноваційний застій та зниження ефективності спіткали переробну галузь. Фермери розуміли: так далі тривати не може, тож у разі зволікання з реформами колапс зі злиднями неминучі.

Шокова терапія заради оздоровлення         

Відтак, 1985 року одним рішучим кроком уряд скасував усі субсидії, що суперечили логіці торгівлі. Позики фермерам почали надавати за ринковими ставками, було припинено практику авансового субсидіювання. Для нерентабельних господарств розроблено й запропоновано пакети стосовно ліквідації виробництва. Консультативні послуги стали платними. Податкові пільги скасовано. Цебто, тепер долі господарників залежали від їх винахідливості, кмітливості, розторопності, бо розраховувати, сподіватися доводилося виключно на власні сили.

Реформи миттєво позначилися на ефективності агровиробництва і житті селян. Прибутки фермерів понизилися, зросли

виробничі витрати, зменшилася рентабельність ферм, зросли борги. Впали й ціни на землю, адже багатьом господарям довелося відмовитися від ведення фермерського господарства. Однак, протягом десяти років від поштовху шокових заходів відновилося стабільне зростання економіки й прибутки фермерів досягли дореформеного рівня. Зростали й розміри господарств, бо нерентабельні ферми об’єднувалися з більш потужними.

Отже, аграрне виробництво стало ефективним, рентабельним, стабільним. Держава більше не вдається до прямого субсидіювання, окрім випадків, пов’язаних із надзвичайними ситуаціями та природними катаклізмами. До того ж, фермери переорієнтували своє виробництво і тепер постачають на світовий ринок не сировину для м’ясних виробів (туші), а продукти їх переробки, зокрема вирізку. Значно зросла й середня вага туші баранини. Якщо 1990 року вона становила 14 кг, то сьогодні - 17.

І СОТ не завадив…

Цивілізований ринок, правила гри на якому встановлює СОТ, – не стихійний базар. У Новій Зеландії це одразу зрозуміли й навіть не намагались якось суперечити чітко визначеним рамкам, що набувають сили під час вступу до Світової організації торгівлі. Головна перевага цієї екзотичної країни, що успішно просуває продукти на світовий ринок, – первісне чисте навколишнє природне середовище. І уряд Нової Зеландії неабияк дбає про захист і збереження цього статусу-кво.

На відміну від України, майже вся новозеландська худоба випасається на гористих природних пасовищах, що славляться своїми казковими краєвидами. Аграрні компанії Нової Зеландії щороку значно нарощують обсяги виробництва м’ясної та молочної продукції, яка користується значним попитом на світових ринках, і фермери цієї країни з упевненістю дивляться у майбутнє.

ЄС планує менше підтримувати власних аграріїв   

До болісного етапу аграрної реформи готується й об’єднана Європа. Передбачається, що в найближчі 10 років загальна фінансова підтримка фермерів значно скоротиться, а розмір дотацій з розрахунку на 1 га стане однаковим по всій території ЄС. Про необхідність реформування сільського господарства в Європі заговорили ще наприкінці 90-х, коли на підтримку аграріїв доводилося витрачати близько 60% бюджету ЄС.

«Косметичне» скорочення субсидій, яке вже відбулося в країнах ЄС на початку ХХI століття, проблему в цілому не вирішило - допомога об'єднаної Європи селу як і раніше складала астрономічну суму (понад 40 млрд. євро), а доходи фермерів на 2/3 формувалися дотаціями і лише на третину - від реалізації продукції. Систему, що склалася, критикували як аграрії (оскільки розмір і форми фінансової підтримки істотно відрізнялися у різних регіонах ЄС), так і СОТ. Зокрема, на думку членів Світової організації торгівлі, значні субсидії європейським фермерам підривають принципи рівної конкуренції на глобальному ринку.

Отже, на червневневому засіданні 2003 р. Ради міністрів ЄС в Люксембурзі був схвалений проект єдиної сільськогосподарської політики Європи. Принциповим став відхід від прив'язки дотацій до одиниці виробленої продукції. У новому форматі допомогу розраховують вже на гектар. Проте 7 років тому в Люксембурзі організатори реформи ще не наважилися зрівняти допомогу в рамках ЄС. До цих пір в різних країнах, і навіть по регіонах однієї держави, розмір дотацій може відрізнятися в декілька разів - від 200 до 1000 євро на гектар.

Такий підхід дозволяв вирівнювати конкурентні умови, що істотно відрізняються, зважаючи на кліматичні особливості й родючість ґрунтів. У планах Єврокомісії на 2013-2020 рр. – переведення всього сільського господарства ЄС на однаковий рівень дотацій, що може виявитися досить хворобливим, особливо для західноєвропейських фермерів.

І дійсно, варто визнати: сільське господарство ЄС звикло працювати за не зовсім ринковими механізмами, і запланована реформа хоч і обіцяє бути хворобливою, та розрахована на оздоровлення економіки аграрного сектора. Очікується, що вона вплине на спеціалізацію різних регіонів Європи, наприклад, в Голландії в основному вироблятимуть молоко і овочі, в Німеччині й Польщі — м'ясо, в Італії та Іспанії — фрукти. Тобто фермери візьмуться за те, що рентабельно через агрокліматичні особливості відповідного регіону.

                                                                            Василь РОВЕР