Для багатьох жителів степової частини України, де ліси є рідкістю, щедрі дарунки цих могутніх королівств природи є справжніми делікатесами. До них, насамперед, належать гриби.

За ними степовики ладні їхати за багато десятків кілометрів до знайомого лісу чи лісосмуги, де після пізніх літніх або осінніх дощів можуть з’явитися маслюки, зеленушки чи рижики. Інколи на трав’янистих ділянках степу, на тирловищах тощо, можна знайти й благородні печериці.

У мешканців лісової частини нашої країни, в кого ліс часто починається практично поруч із будинком, такі старання можуть викликати посмішку, бо у них буквально з вікна помешкання можна восени побачити підберезника, підосичника, добрий білий гриб або купку чудових лисичок.

З настанням пізньої осені й появою нічних приморозків ліс змінюється. Зникають ягоди, завмирають на зиму трави й квіти, тому й збирачів цих лісових дарунків зустрінеш у лісі все рідше.

А що ж гриби? Чи й грибникам доводиться прощатися з улюбленими грибними стравами і з самим „тихим полюванням”, як часто називають збирання грибів?

Кілька років тому в Японії мене пригостили грибами, які японці та китайці дуже цінують і навіть вирощують вже сотні років. „Ну, - думав я після повернення, гуляючи по першому сніжку вже у „домашньому” лісі, - на Сході свої особливі делікатеси, як і засоби їх споживання...” І раптом помітив сімейку гарненьких яскраво-жовтих грибочків, що росли на невеличкому пеньку й були дуже схожі на „японські делікатеси”. Узявши парочку з них із собою, я вдома відкрив український довідник грибника й переконався: за східним делікатесом вирушати до Японії не конче й потрібно.

Та найцікавішим у цих грибах виявилося те, що вони чудово витримують морози в 10 градусів, а під час відлиг „відходять”, оживають і продовжують рости. Називається цей делікатес «гриб зимовий», а росте - з вересня по квітень по всій Україні на вологих місцях, на пеньках, стовбурах і низьких гілках

переважно листяних дерев. Яскраво-жовтого кольору шляпка, діаметром 2-10 см практично завжди вкрита слизом. Ознакою свіжості гриба є пластинки жовтувато-білуватого кольору; коротка й дерев’яниста ніжка є зверху такого ж кольору, як і пластинки, але донизу брунатніє (коричневіє), внизу вкрита ніжним пилком, ніби оксамитом, і стає майже чорною. Збирати потрібно лише шляпки, для чого у пригоді краще стають ножиці.

Гриб зимовий не можна споживати сирим, бо він містить нестійкі речовини, не зовсім безпечні для людей, але відварювання протягом п’яти хвилин (відвар радять вилити) розкладає їх на повністю безпечні для нас. Після варіння гриби можна смажити, також готувати грибну юшку, консервувати, сушити.

З того часу, як я познайомився з зимовими грибами, пройшло три роки. Щороку я знаходжу їх на знайомих місцях тоді, коли настають морози й грибний сезон для багатьох вже скінчився. Уся моя сім’я ласує зимовими грибами.

З власного досвіду знаю: кожна грибниця дає невеличкий врожай лише раз на зиму, тому після збирання нові грибки майже не наростають.

Усім грибникам відомо, що найкращий спосіб дізнатися про новий вид грибів, це коли з ним вас познайомить досвідчена людина. Мені ж сміливості у „знайомстві” з цими грибами надав також шведський довідник грибника ”Nya Svampboken”. У ньому шведські вчені Pelle Holmberg і Hans Marklund застосовують не звичне нам „зіркування” їстивних і „хрестування” отруйних грибів, що більше годиться для кулінарів і токсикологів, а класифікацію, яка демонструє, чи можете ви сплутати даний гриб з будь-яким іншим (це зручно саме для грибників-любителів). Згідно з цією класифікацією, гриб зимовий важко сплутати з якимись іншими грибами!

За зірково-хрестовою класифікацією багато делікатесних грибів підпали під назву „умовно їстивних”, що часто зовсім закриває їм дорогу до столу грибників-любителів.

Цікаво, що деяким грибам така класифікація змушена була „вручити” відразу шість знаків: три хрести, що означають високий рівень отруйності, і відразу - три зірки, які ставлять їх у ранг надзвичайно делікатесних! Вгадайте, шановні читачі, що це за гриби?

Неїстивний гриб Collybia fusipes, наприклад, з його червоно-брунатною шляпкою, не можна віднести до схожих грибів. Але трішки подібним на них грибом є Pholióta alnicola, яка відрізняється тим, що має коричнювато-жовті пластинки й ніколи не має повстистості на ніжці. Про гриб Pholióta alnicola шведські вчені пишуть: гриб має приємний фруктовий запах, м’який смак і не належить до категорії отруйних.

Гриб зимовий - не єдиний гриб, який можна збирати буквально з-під снігу. Якщо „Тихе полювання поза осіннім сезоном” зацікавить вас, я продовжу розповіді про зимові, а також, про весняні грибні делікатеси. Отож приємного вам тихого полювання взимку!

                                                                                               Віктор ЄГАНОВ, лікар, грибник