Упродовж останніх років в Україні спостерігається тенденція до відчутного зменшення випуску вітчизняної сільгосптехніки. Однією з причин цього явища є низька купівельна спроможність сільгоспвиробників. Зменшення технічного оснащення сільськогосподарських підприємств спричиняє зростання навантаження на техніку, зокрема - на енергетичні засоби.

За підрахунками науковців, для оптимального технічного забезпечення АПК України, зокрема, потрібно приблизно 5-7 тис. надпотужних тракторів (із потужністю двигунів 300-450 к. с.), 40-45 тис. потужних і середньопотужних (160-280 к. с.) та 55-70 тис. тракторів потужністю 80-140 кінських сил. Проведений протягом останнього часу аналіз використання техніки свідчить, що навантаження на основні машини в сільськогосподарських підприємствах України протягом останніх років удвічі більші проти 1990 року. Це призводить до порушення агротехнічних і технологічних строків виконання польових робіт і, як наслідок, до втрат продукції. Як приклад можна навести той факт, що зернові в 2005-2007 роках збирали понад 30 днів, замість допустимих семи-десяти, через що втрачали щороку близько 4 млн. т зерна.

Незадовільним є і технічний стан машин. Це підтверджується тим, що річний наробіток більшості з них у 3,5-4,6 рази нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування техніки в 2,5-4,7 рази вища порівняно із зарубіжними аналогами. Приблизно 25% наявної в господарствах техніки не задіяно в польових роботах через некомплектність. Виробництво сільгосптехніки в Україні не забезпечує потреб її користувачів, а якість нової техніки доволі низька.

Використання морально застарілих машин призводить до падіння ефективності виробництва та значних втрат урожаю. Щоб змінити ситуацію та, принаймні, частково модернізувати технологічне оснащення села, аграріям пропонують, зокрема, під час придбання техніки використовувати фінансовий лізинг.

Порівняймо, наприклад, з іншими видами довготривалої оренди. У лізингу і перший внесок менший, і відсоток значно нижчий та й система повернень платежів набагато сприятливіша для споживача. Не дивно, що ним так уважно опікується держава. «Можна назвати це нашою національною особливістю, тому що навряд чи без підтримки держави лізинг зміг би себе повною мірою проявити саме у кризові часи, - вважає голова правління НАК “Украгролізинг” Микола Шпак. - За умов високої зношеності техніки і при цьому низькій платоспроможності агровиробників тільки держава може дати належні гарантії. Як, власне, і виробникам сільськогосподарської техніки».

Результати 12-річної діяльності «Украгролізингу» лише підтверджують ефективність цього інструменту. Компанія освоїла майже 2 млрд. грн. бюджетних коштів, передавши аграріям понад 20 тис. одиниць техніки. Лише протягом 2002-2009 років обсяги операцій збільшилися в 4 рази. Лізингові програми стимулюють аналітично організовувати бізнес-процеси. Дехто навіть називає лізинг інтелектом аграрної галузі.

Порядок використання коштів на операції з фінансового лізингу Уряд затверджує спеціальною постановою. Цьогоріч були внесені зміни до цього порядку у зв’язку із зміною головного розпорядника (ним став «Украгролізинг»). Проте це не принципові, а технічні зміни. Чіткий помісячний графік руху бюджетних коштів затверджено відповідним наказом Міністерства фінансів. Саме за ним до кінця 2010 року розподілятимуться кредитні кошти за лізинговими програмами.

На продовження теми забезпечення села сучасною сільгосптехнікою вітчизняного виробництва варто зазначити, що, як свідчить світовий досвід, на відміну від політики, під час виробництва машин стрибків не буває — є поступове вдосконалення наявних зразків за загальною схемою: технічний прогрес на базі широких і глибоких наукових досліджень, через оригінальні та вдалі конструктивні вдосконалення окремих вузлів, систем, агрегатів і машини в цілому, технологій виготовлення деталей, режимів термообробки, технологій збирання машин.

Проте, на жаль, складні проблеми забезпечення надійності вітчизняної техніки в сфері виробництва вирішуються емпірично, без належного теоретичного обґрунтування математиків, металофізиків, механіків. Тільки в деяких аграрних вузах у назвах кафедр і в навчальних програмах інженерних факультетів в обмежених обсягах фігурує термін “надійність”, що може означати одне з двох: всі теоретичні та прикладні проблеми надійності повністю вирішені або навпаки — лише на початковій стадії вирішення.

Вчені НААНУ вважають, що домінантою розвитку АПК має бути підвищення технічного рівня машин і обладнання. На підставі аналізу досліджень машиновипробувальних станцій виявлено, що 95-97% зразків машин виготовлено з відхиленням від технічних вимог, 80-85% не відповідають вимогам безпеки та ергономіки, кожний четвертий зразок має коефіцієнт готовності нижче вимог ТУ на виготовлення. Питома вага відмов через провину заводів-виробників становить 60%, у тому числі тракторів — 67, зернозбиральних комбайнів — 84, обладнання тваринницьких ферм — 61%. Вироблена техніка має низькі показники надійності й ремонтоздатності, потребує проведення великої кількості змащувальних, регулювальних і кріпильних операцій. До 60% відмов машин настають через виробничі дефекти (здебільшого через дефекти збирання машин), і на їх усунення витрачається від 2 до 30 діб.

Аграрії-практики констатують, що наразі в Україні немає надійних тракторів власного виробництва. Трактори провідних світових компаній, які працюють на наших полях, досить дорогі, й придбати їх можуть лише заможні сільськогосподарські підприємства. Тому, попри всі негаразди, слід розширювати та вдосконалювати власне виробництво тракторів, які були б за ціною доступні вітчизняним аграріям, тим паче, що матеріальна база й досвід виготовлення тракторів в Україні є.