Як відомо, заготовити сіно – одне із найголовніших завдань на літо для будь-якого господаря. Бо переважну частину вітамінів худоба отримує саме із цього продукту. Але як заготовити його правильно, та ще й коли зачастили дощі? Показником настання пори сінокосу вважають масову бутонізацію бобових і початок колосіння злакових трав.

 

Отож сінокоси припадають найчастіше на Апостольський піст Петра й Павла. Тому частенько, попри строгі заборони, піст порушується,

бо ж не можна цілісінький день махати косою на заправленій олією старій картоплі.

Зберігали висушене сіно у копицях і скиртах. Недосушене сіно при скиртуванні підсолювали із розрахунку 3-5 кг на 1 ц сіна, конюшинове сіно - 10 кг солі на 1 тонну. Така ж технологія застосовується й нині.

 Сьогодні сіно заготовляють переважно у два способи - розсипне та пресоване. Особливо користується попитом розсипне. Хоча його заготівля вимагає чимало зусиль, та й частина поживних речовин втрачається в процесі сушки на відкритих територіях (як показують дослідження, у заскиртованому сіні пошкоджується: біля землі — до 0,50 см, із боків— 0,10–0,15 і зверху — 0,30-0,50 см).

У розвинутих країнах користується популярністю пресування сіна. І переваг у цієї технології чимало - пресоване сіно за об’ємом у 1,5-2,0 рази компактніше, ніж розсипне, менший рівень затрат праці (приблизно на 15-18%) та палива (в межах 10-40%), можна повністю механізувати технологічний процес тощо. Наприклад, в США у пресованому вигляді зберігають 80-90%, у Великій Британії і Франції - понад 90%. В Україні ця цифра зовсім незначна.             У великих господарствах також заготовляють подрібнене сіно. Під час його заготівлі, траву скошують з одночасним плющенням у валки, де вона пров’ялюється до вологості 35-40%. Потім валки підбирають, масу подрібнюють на частки розміром 8-12 см, транспортують і закладають у сховище, де вона просушується за допомогою спеціальних вентиляторів.   Довідково. Обсяги щорічної заготівлі сіна в Україні донедавна становили 8-10 млн. т за технологічної потреби близько 17 млн. т, тобто потребу в сіні задовольняли лише на 50-60%. До того ж, у загальній кількості заготовленого сіна близько половини його не відповідало вимогам якості.             Для якісного сіна дуже важливо вибрати хорошу траву. Найкращою фахівці вважають люцерну: в ній міститься найбільше протеїну, до складу якого входять майже всі незамінні амінокислоти, багато мінеральних речовин і вітамінів. Тому воно є для частини тварин незамінним компонентом у раціоні.             Потрібно постаратися вберегти при скошуванні найпоживніші частини рослини — листя й суцвіття. Дослідження показують, що,зокрема, листя містить у 2-3 рази більше поживних речовин і в 10–15 разів більше каротину, ніж стебла,близько 80% протеїну й каротину, а також 70% основних мінеральних елементів. Кормова цінність листя протягом вегетації змінюється мало, тоді як стебла швидко грубішають, особливо в нижній частині. До того ж, стебло в люцерни покрите товстим восковим шаром, що затримує сушіння (його можна прискорити, розплющуючи стебла, та це збільшує небезпеку вимивання поживних речовин у дощову погоду). При затягуванні строків збору сіна, особливо за несприятливої погоди, втрати листкової маси люцерни сягають 27%.             Наукові дослідження показують: листя люцерни втрачає свою еластичність і стає крихким уже за вологості рослин у 50%, тому технологія сінозаготівлі передбачає ворушіння й згрібання пров’яленої маси у валки за вологості трави, що вища від зазначеної. Якщо ж ворушать, згрібають і складають у копиці майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати кормових одиниць і перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26-40 і 23%, а за дощової — 60 і 55%.                       Значно зростають ці втрати за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого може досягати 20 сантиметрів. Через це навіть у суху та жарку погоду активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації навіть на другу - третю добу в щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса. І в нас, і за кордоном для прискорення сушіння люцерни застосовують такі технологічні операції як плющення стебел, ворушіння маси, обертання валків тощо. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (в тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати зменшуються у 2-2,5 рази. Адже не потрібно здійснювати згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя.             Проте важливою умовою при цьому є погодні умови. Дослідження, проведене вітчизняними аграріями, показало: коли повітря і ґрунт були насичені вологою, висушування трави тривало на 25 годин довше. Характерно, що за умов підвищеної вологості одноразова обробка валка сприяла скороченню часу сушіння на 32 години, дворазова — тільки на 11, тоді як за сухої погоди висушування трави в обох варіантах скорочувалося на 24 години. Це пояснюється тим, що за додаткового зволожування маси (знизу - грунтова волога, а зверху - роса) дворазова обробка валків не дає бажаного результату, бо в процесі цієї обробки трава збивається, погіршується рівномірність її розподілу. Дослідження хімічного складу такого сіна свідчить, що за різних погодних умов за одноразової обробки валка вміст протеїну в сіні збільшується на 1,4–1,6%, за дворазової — на 0,8-0,9%; каротину, відповідно, на 63-72 і 5-6%.             Аналогічна картина характерна також для загальної поживності сіна і вмісту перетравного протеїну в ньому. Зокрема, поживність сіна за одноразової обробки валка збільшилася на 24-33%, за дворазової — на 7-20%; вміст перетравного протеїну, відповідно, на 22-26 та 11-12%.             Тож під час заготівлі сіна важливо врахувати все – і своєчасність покосу, і сорт трави, і правильність її обробітку. Тоді всі зусилля окупляться гарними удоями та м’ясистістю вашої худоби.

                                                                                               Наталія ЛЕГКУН