Хто не куштував цього запашного кисло-солодкого фрукту, не може оцінити усієї палітри смаку літніх дарунків природи. Незрівнянний, вишуканий смак аличі дозволяє їй займати лідируючі позиції серед найпопулярніших фруктів.

    Росте алича у висоту від 3 до 10 метрів. Період цвітіння припадає на початок травня, а дозрівання плодів - на серпень-вересень. Спочатку алича росла тільки на Закавказзі та в Середній Азії, потім була поширена в Європу й інші країни. Її невеликі плоди до 3 см мають злегка довгасту форму, колір може бути жовтим, червоним і навіть темно-синім.

При вирощуванні аличі слід звертати увагу на ґрунти та клімат. Також важливо стежити за її зростанням, оскільки культура дуже чутлива до всіляких хвороб і шкідників. Споживання аличі корисно для здоров’я, оскільки плоди містять багато цукрів, органічних кислот і пектину, вітаміни A, C, E та каротин.

    Родичка сливи

    Алича - найближча родичка сливи домашньої. Її сорти дуже відрізняються за формою, розміром, відтінками смаку й кольором плодів.

       Алича зазвичай дуже плодюча - одне дерево на присадибній ділянці може давати такий урожай, що ви не встигатимете його переробляти. Найскладніше завдання у догляді за аличею – її збір. Ягоди охороняють колючі шипи і тому збирати врожай потрібно у цупких рукавицях. Та ці зусилля варті того: з ароматної аличі виходять смачні освіжаючі компоти і кваси, вино, приємне кислувате

варення, просто казкові желе, повидло, мармелад і, звісно, незрівняний соус «Ткемалі», який подають до різних м’ясних страв. До речі, у Грузії садову й дику аличу так і називають - ткемалі. Кавказці кажуть, що соус без аличі - як борщ без буряка.

          У дієтичному харчуванні використовують сушену або варену аличу. Вона корисна дітям для поліпшення росту, вагітним жінкам, матерям, які годують грудьми, літнім людям, а також при хронічних запальних ураженнях печінки й жовчних шляхів. У народній медицині її використовують при кашлі й захворюванні горла.

        Та важливо пам’ятати, що сік і плоди аличі не варто вживати при ожирінні й цукровому діабеті.

      Завдяки наявності пектинів алича добре виводить з організму чимало шкідливих речовин, і головне - радіонукліди і важкі метали.

Свіжий сік аличі має протизапальну та бактерицидну дію, тому й використовується народною медициною (навпіл розбавлений водою) у вигляді компресів для швидшого загоєння ран.

Застосовують аличевий сік і для лікування запальних процесів горла. З цією ж метою вдаються й до настоїв плодів і відварів (як відхаркувальний засіб при недугах верхніх дихальних шляхів).

Відвари підвищують апетит, поліпшують травлення, особливо якщо понижена кислотність. Діють відвари і як проносний засіб. Ефективним послаблюючим засобом у народній медицині вважають не лише відвари плодів, а й настій із листя та квітів аличі.

Відвари та настої з кори та коренів аличі застосовують при простудних захворюваннях як потогінний, жарознижувальний та протизапальний засіб.

Камедь, що утворюється з кори дерева, рекомендують від кашлю.

Вирощуємо вдома

            Садити аличу можна як восени, так і навесні. Однак у наших кліматичних умовах при осінній посадці саджанці не встигають добре укорінитися і зимою можуть вимерзнути. Тому саджають цю культуру переважно весною.

            Посадкові ями готують з осені або ранньою весною за 1-2 тижні до посадки. Їх викопують на глибину 60 см і діаметром 60-70 сантиметрів Ґрунт, вийнятий з ями, ретельно перемішують з перегноєм у співвідношенні 2:1 і знову засипають у яму.

            В центрі ями забивають дерев’яний кілок, до якого підв’язують саджанець. Його ставлять з північної сторони кілка і заглиблюють так, щоб коренева шийка знаходилася вище поверхні ґрунту на 5-7 сантиметрів. Коріння засипають верхнім шаром ґрунту без добрива, злегка утрамбовуючи руками по мірі підсипки, так щоб біля коріння не утворилися пустоти. Посаджене дерево щедро поливають. Потім поверхню ґрунту навколо нього мульчують шаром торфу або компосту.

   При посадці важливо звернути увагу на такі моменти – не додавайте у ґрунт сильнодіючі добрива, якщо вони й не обпалять коріння, то будуть стимулювати надмірний ріст гілля, що негативно вплине на врожай; після посадки коренева система повинна знаходитися на 5-7 см вище рівня ґрунту, який з часом осяде, і коренева шийка опиниться якраз на рівні землі; глибока посадка шкідлива для аличі, бо може призвести до випрівання кори.

            Захищаємо правильно

          Важливо вберегти аличу від морозів й захистити від хвороб і шкідників. Різкі коливання температури повітря в другій половині зими спричиняють морозно-сонячні опіки. У розвилках і біля основи скелетних гілок кора буріє, відстає, скручуючись доверху. Таку кору видаляють, вирізаючи 2-3 см здорової тканини, та спалюють. Якщо хвору кору залишити, то в ній поселяться збудники хвороб деревини, й рослина поступово всохне. Рану дезінфікують 1% розчином мідного купоросу (10 г на 1 л води); після нанесення розчин має засвоїтися, підсохнути, і тільки потім рану замазують садовим варом або глиною зі свіжим коров’яком (у співвідношенні 1:1). Перед замазуванням рани можна обробити гетероауксином (0,5 г на 10 л води). Великі рани після нанесення замазки обв’язують тканиною або мішковиною, тільки не плівкою.

   Лікування ран таким способом сприятиме їхньому швидкому загоєнню й запобігатиме зараженню деревини грибами. Таку операцію проводять у відлигу за плюсової температури. Очищені штамби та розгалуження скелетних гілок від старої відмерлої кори вдруге (після осіннього побілення) білять 20% розчином вапна та 3% розчином мідного купоросу (2 кг + 300 г на 10 л води) з додаванням 2 кг глини.
          Для запобігання розвитку неінфекційних хвороб на аличі підтримують високий агрофон. У разі хлорозу хворі дерева поливають двічі-тричі перманганатом калію (30-40 г/дерево). Проти хлорозу, за дефіциту сірки, дерева обприскують сірчанокислим марганцем (0,5-0,5% розчином - до розпускання бруньок) або сірчанокислим залізом. За вегетаційний період насадження обробляють двічі-тричі - відразу після розпускання листя, надалі - з інтервалами десять-п’ятнадцять днів.

Господиням на замітку

            Стравами з аличі можна вразити найвибагливіших гурманів. Особливо смакують заготовки із аличі на зиму.

Алича з помідорами. Надзвичайно смачну заправку можна приготувати із аличі з томатами, яку вживають як окрему страву або заправляють страви з м’яса, овочеві рагу, супи тощо. Готується з аличі, плоди якої почали ставати прозорими. Потрібно наповнити плодами банки, поклавши між ними тверді червоні помідори й зубчики свіжого часнику у такому співвідношенні: 4 частини аличі, 1 частина томатів й 1 частина часнику. Приправити гілочками кропу. Залити соком вареної аличі, у який покласти сіль і цукор у пропорції 15 частин соку аличі, 2 частини солі й 3 частини цукру. Банки закрити герметично й поставити в темне холодне місце. Використовується для заправки різних страв, особливо з м’яса.

                                                                                                  Дарина ПОЛІЩУК