Сьогодні назву відомої ковбаси вже переклали українською. Тепер вона «Лікарська». Але якість і вміст цього знаного продукту жодним чином не залежить від назви. На жаль, справжня якість так і залишилася ще в тій «Докторській», яка дійсно була «натурпродуктом».

Для багатьох із нас ковбаса «Докторська» асоціюється зі смаком дитинства. Хто ще пам’ятає «застійні 70-ті», знає, що цього м’ясного продукту було доволі в кожному магазині. З приходом Горбачова «Докторську» хутко подоїдали. Тільки спомин залишився. Нещодавно один колишній директор м’ясокомбінату розповів, що в радянські часи нічого, крім справжнього м’яса (вручну обрізаного), у ковбасу не клали. Хіба що трохи спецій. І розморожувати м’ясо можна було тільки одного разу. Після другої заморозки-розморозки такий продукт відсилали в зоопарк для годівлі звірів.

А чи знаєте ви, що в багатьох французьких ресторанах як особливий делікатес подають страви з м’яса китайських свинок? Воно надзвичайно соковите і м'яке, адже цих свиней створювали методом народної селекції, використовуючи при цьому переважно зелені соковиті корми. А от найближча до неї за якістю м'яса є, яка б ви думали, порода?

Це вітчизняна миргородська порода свиней. Вона виведена науковцями Інституту свинарства НААН України. Обидві ці породи мають оптимальні жирові включення між м'язовими волокнами. Саме це поліпшує смак і якість продуктів свинарства.

Батьківщиною української свині, як стверджують науковці, є саме Полтавщина. За словами проректора Полтавської державної аграрної академії Віталія Нагаєвича, офіційно товарне свинарство тут розпочалося з 1865 року, коли було створене Полтавське товариство сільського господарства. Тоді селяни вирощували неплідні породи довгошерстих свиней. В Англії на той час вже вивели велику білу йоркширську свиню. Тож у 1893-1894 роках власним коштом товариство організувало порівняльну відгодівлю йоркширських і місцевих свинок та дійшло висновку, що в умовах Лісостепу найкраще — помісь цих порід.

Упродовж останніх років в Україні спостерігається тенденція до відчутного зменшення випуску вітчизняної сільгосптехніки. Однією з причин цього явища є низька купівельна спроможність сільгоспвиробників. Зменшення технічного оснащення сільськогосподарських підприємств спричиняє зростання навантаження на техніку, зокрема - на енергетичні засоби.

За підрахунками науковців, для оптимального технічного забезпечення АПК України, зокрема, потрібно приблизно 5-7 тис. надпотужних тракторів (із потужністю двигунів 300-450 к. с.), 40-45 тис. потужних і середньопотужних (160-280 к. с.) та 55-70 тис. тракторів потужністю 80-140 кінських сил. Проведений протягом останнього часу аналіз використання техніки свідчить, що навантаження на основні машини в сільськогосподарських підприємствах України протягом останніх років удвічі більші проти 1990 року. Це призводить до порушення агротехнічних і технологічних строків виконання польових робіт і, як наслідок, до втрат продукції. Як приклад можна навести той факт, що зернові в 2005-2007 роках збирали понад 30 днів, замість допустимих семи-десяти, через що втрачали щороку близько 4 млн. т зерна.

Незадовільним є і технічний стан машин. Це підтверджується тим, що річний наробіток більшості з них у 3,5-4,6 рази нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування техніки в 2,5-4,7 рази вища порівняно із зарубіжними аналогами. Приблизно 25% наявної в господарствах техніки не задіяно в польових роботах через некомплектність. Виробництво сільгосптехніки в Україні не забезпечує потреб її користувачів, а якість нової техніки доволі низька.

Господарство села Писарівка, що на Вінниччині, отримує від кожної з 560 корів по 8 тисяч кілограмів молока в рік.

Вочевидь, минув той період, коли корів як ліквідний товар заставляли під банківські кредити або продавали для погашення боргів. Одначе і тепер ставлення до молочного скотарства в аграріїв різне. Частина інвесторів, що прийшла на місце збанкрутілих господарств, не хоче або вельми в’яло займається відродженням галузі. Вони запевняють, що від неї зиску мало, а клопоту багато. Власне, у Писарівці, яка здавна вважається молочним селом, теж могло не стати ферми. Через її збитковість.

Непоказні взимку і на початку весни, все літо й осінь вони можуть радувати вас своїми ошатними яскравими квітами. Кожен любитель рослин, вперше побачивши таку красу, просто не зможе не закохатися в цю квітку.

    Перші згадки про них зафіксовані близько 300 років тому. Відтоді селекціонери вивели більше тисячі сортів дивовижних красунь. Нині існують навіть ампельні та кущові сорти фуксій.

    А відкрив фуксію знаменитий французький вчений Шарль Плюм'є - автор багатьох наукових праць, письменник, художник і людина, що була удостоєна почесного звання «ботанік короля». Плюм'є знайшов нову рослину в 1665 році у передгір'ї Санто Домінго під час своєї третьої експедиції. Вчений назвав рослину на честь німецького ботаніка і медика Леонарда фон Фукса. Повна назва латинською: «Fuchsia Triphylla Flore Coccinea».

Мабуть, ні для кого не секрет, що кавун - це гігантська ягода. До того ж, мабуть, одна із найулюбленіших як у малюків, так і у дорослих. Наприкінці літа його смачною соковитою м’якоттю ласують у кожному домі. А дехто навіть не втрачає надії виростити кавуни на власному городі.

Хоча кавун на 90% складається з води, в його корисності ніхто вже не сумнівається. Однак нещодавно вчені виявили: кавун ще корисніший, ніж ми собі уявляли. Адже в ньому просто рекордна кількість такої важливої для організму фолієвої кислоти. Вона необхідна для нормалізації всіх обмінних процесів в організмі, для повноцінного метаболізму клітин. Фолієва кислота нормалізує роботу кишечника, печінки, зокрема береже печінку від жирової інфільтрації. При вагітності це вітамін номер один. Адже саме він сприяє формуванню нервових клітин ембріона. При вживанні великої кількості фолієвої кислоти, вона виявляє естрогеноподібний ефект, сприяючи збереженню молодості та сексуальній активності як чоловіків, так і жінок. Американські спеціалісти з техаського Центру вивчення фруктів та овочів дійшли висновку: кавун здатний сприяти чоловічій потенції і цілком може замінити віагру.

З давніх-давен наші предки вважали часник лікарем від ста хвороб. Його давали хворим, ним проганяли злих духів.

«Рослинний лікар» справді чудово допомагає при атеросклерозі, застої жовчі, глистах, багатьох інших проблемах зі здоров’ям.

Сьогодні фітотерапевти переконані: часник – натуральні природні ліки проти більшості хвороб. У ньому міститься понад 400 корисних і необхідних організму речовин: білки, жири, вітаміни (А, групи В, D, Е), мікроелементи і макроелементи (йод, калій, натрій, кальцій, магній, селен, кремній, фосфор), антиоксиданти, антикоагулянти, фітонциди.

Сьогоднішні фермери, і їх можна зрозуміти, намагаються отримати ранню і якісну продукцію та реалізувати її за найбільш високою ціною. Щоб втілити в життя таку мету, їм потрібно якомога детальніше знати про виробництво озимої цибулі ріпчастої.

Завдяки методу, про який піде мова, можливо отримати врожай на 1-1,5 місяці раніше порівняно з цибулею весняного посіву і на 2-3 тижні раніше за розсадну культуру. У багатьох країнах Середземномор'я це основна технологія. М'який і вологий зимовий клімат Іспанії та Італії, Туреччини та Сирії за такої технології вирощування завжди дозволяв отримувати пристойні врожаї. Останнім часом вирощування озимої цибулі активно впроваджується і на південній території України.

Сивіють і народжуються роки, минають століття... Однак у побуті значну, а часом і вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими користувалися ще наші далекі предки.

       Полотнище – обрус - було для них і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, і при необхідності елементом одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником („ручником”). Чому так? Бо рушники руками були виткані і вишиті, руки знаходили їм застосування в побуті, врешті-решт неможливо уявити собі господиню, яка хоча б раз на день не доторкнулася того чи іншого рушника.

     „Хата без рушника, що сім’я без дітей”, - говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висіло декілька видів рушників. „Утирач” використовувався для рук і обличчя, „стирок” - для посуду, стола і лав, „покутник” і „кільковий” – для оздоблення стін, покуті („рушник на кілочку – хата у віночку”), „божник” – для дорогих ікон.

Академік Комаров у книзі «Походження культурних рослин» писав: «Можна без перебільшення сказати, що груша вигодувала значну частину роду людського». Однак тривалий час існувала думка, що груші не можна споживати свіжими. Може саме тому, що за смаком плоди культурних груш тієї далекої пори мало чим відрізнялися від диких. Сьогодні ж груша – один із найпопулярніших і найсмачніших фруктів.

Кожен, хто працює на власному городі або в господарстві, знає: отримати хороший врожай - це лише половина справи. Більш складна проблема - зберегти вирощене. Ось чому таке підсобне спорудження як льох необхідне в правильно організованому господарстві.

У цій справі важливо все: і місце розташування льоху на ділянці, і його розміри і, нарешті, особливості пристрою льоху. Хоча, з точки зору будівельника, льох є порівняно простим за конструкцією спорудженням. Розглянемо кілька їх найбільш поширених типів.

Завдяки допомозі держави садівнича галузь вийшла на європейські норми розвитку, та неочікувано зіштовхнулася з проблемою, що може уповільнити її розвиток.

Коли їдеш Вінниччиною, то бачиш невеликі сади, схожі на ліс. Малі – належать фермерам. Великі - акціонерним товариствам, що раніше були спеціалізованими радгоспами. У роботі цих виробників є низка відмінностей, а спільне те, що займатися садівництвом стало вигідно. Вже майже 10 років держава спрямовує частину одновідсоткового збору з продажу алкогольних напоїв на розвиток галузі, майже повністю відшкодовуючи господарствам затрати на придбання саджанців і догляду за молодими садами. Молодим є сад від його закладення до початку плодоношення (це 4-5 років - авт.)

На Вінниччині вдалося зберегти структуру, яка є організаційним штабом для садівників. Тож протягом останніх 10 років область є лідером за площею посадки молодих інтенсивних садів, врожайністю, обсягами збору плодів. А яблук господарства корпорації „Вінницясадвинпром” виробляють щонайменше чверть від валового їх збору в організованому секторі економіки держави.

Її можна побачити і на городах, і на клумбах. Вона прикрашає подвір’я та слугує біологічним захистом для деяких культурних рослин. А ще з календули готують чудодійні фітопрепарати.

Нагідки, такі звичні, такі рідні квіти, що росли колись і тепер ростуть у кожному селянському подвір’ї, є «своїми» у багатьох народів. Так, ще у Стародавньому Китаї рослину називали «квіткою десяти тисяч років», пов’язуючи цю назву з тим, що вона символізує довге життя. В Іспанії та Португалії вона має назву (у перекладі) «дивоцвіт», у Данії — «ранкова пані», у деяких країнах її називають «квіткою Сонця». Наведені назви свідчать, що рослина викликає захоплення. Справді, вона має красиве суцвіття від блідо до яскраво насиченого жовтого кольору. Календула символізувала постійність у коханні, тому була незамінною у весільних букетах.

Ця рослина оповита загадковістю сходу. Її запашні соковиті плоди здатні прикрасити будь-який стіл. З них можна приготувати надзвичайно смачні варення, соки, компоти, цукати, пюре, мармелад, желе, сухофрукти. Так, мова йде про персик.

Хрумкі огірочки - один із найпопулярніших овочів в Україні. Свіжі прикрашають будь-який стіл улітку, а зимою чудово пасують до страв із картоплі та м’яса солоні й мариновані.

Цікаво, що огірки не тільки гарна закуска, але й чудові ліки. Хоча в них до 95% води, вона структурована, а отже - цілюща. А в тих 5%, що залишилися, - і цукри, і білок, і клітковина. Є і ароматичні речовини, саме вони дають огіркам такий свіжий запах. Вітамінів групи В в огірках більше, ніж у буряках чи редисці. Достатньо в огірках і аскорбінової кислоти. Особливо в перших. І чим вони менші, тим більший у них вміст вітаміну С.