В Україні упродовж кількох років невпинно скорочується поголів’я всіх свійських тварин. Виняток із цього катастрофічного правила становлять лише кози та вівці. У чому ж секрет популярності цих тварин?

Фермери вважають, що саме на козах і вівцях можна заробити. У цьому мінімальному плюсі – максимальні резерви: від стабілізації поголів’я галузь переходить до його нарощування. І у цьому – надія на такі племінні господарства як фермерське господарство «Бах і сім’я», що в Макарівському районі на Київщині. Тут вже понад 20 років займаються розведенням овець. Завважте, що у 1992 році в цьому господарстві все почалося з 1 овечки і 13 га землі у Новомирівці, гори літератури і величезного бажання бути успішними у цій справі. Затим аграрний бізнес керівник господарства Наталія Бах перенесе у Забуяння, на територію розваленої ферми колишнього колгоспу «Україна», за кредитні кошти викупить три сараї, погасить борги і придбає техніку.

Практика вівчарства

«Сьогодні господарюємо всією родиною на 13 га фермерських, 68 орендованих випасах і 50 га маємо сінокосів – для 300 тварин вистачає, - зазначає Наталія Бах. – Мали набагато більше тварин та мусили продати молодняк, аби перезимувати. Господарство по програмі селекції торік не отримало дотації ні на утримання, ні на збереження поголів’я. Ми щороку отримували кошти під цю програму: у 2008 – 80 тисяч, у 2009 – 90, а у наступному – аж 170 тис. грн. виділили. Сподіваємося, що 2012-й стане поворотним для господарства: беремо курс на збільшення поголів’я до 2 тисяч, а тому племінний молодняк не продаватимемо».

У племінному господарстві Наталії Сергіївни (загалом племінних господарств, як з’ясувалося, по всій Україні - лише 90) розводять романівську породу овець. Це російська порода. Її унікальність у тому, що вівці окочуються двічі на рік, і вівця може привести за раз 2-5 ягнят.

Фермерське господарство «Бах і сім’я» справді тримається на родині, бо діти Наталії Сергіївни з дитинства освоїли одразу кілька професій. Старшим мама довіряє техніку: трактор, автомобіль, косарку, а менші – досвідчені чабани. Вони з 6 років приймають окоти, знають, чим годувати тварин. Що стосується практики – то представники родини Бах будь-якого студента аграрного вузу заткнуть за пасок.

Статистика і теорія

«У 90-х роках минулого століття поголів’я овець в Україні сягало майже 9 млн., - коментує ситуацію начальник відділу зоотехнії НААН Олександр Костенко. - Сьогодні ледь перевалило за мільйон. Традиційно найчисленніші отари випасаються на півдні країни та Закарпатті. Вівчарство з великотоварного перетворилось на дрібнотоварне. У господарствах населення зосереджено 72% поголів’я овець, а 78% сільгосппідприємств утримують 300 і менше голів овець. На одну людину виробляється 0,18-0,19 кг баранини в забійній вазі при фізіологічній нормі для працездатних осіб 2 кілограми». 

Частково зупинити спад поголів’я вдалося у 2000-му. І врятували критичну ситуацію 4 постанови уряду. Можливо, і нині галузева програма розвитку вівчарства на період до 2020 року стане тією рятувальною соломинкою, що витягне галузь. Щоправда, програма ще у процесі завершення розробки, а згодом на неї чекає обговорення. Пропозиції і зауваження вкрай потрібні. І перше – від Наталії  Бах. Стосується воно… землі, без якої розвивати поголів’я неможливо. Вівці люблять випасатися, а тому господарства повинні мати для цього землю. Чому б на державному рівні не створити базу землі, а потім виділяти її для ведення вівчарства? Тут у виграші залишаться всі: не заростатиме бур’янами земля, а вівчарство отримає друге дихання.

Вікторія Ляховець