А чи знаєте ви, що в багатьох французьких ресторанах як особливий делікатес подають страви з м’яса китайських свинок? Воно надзвичайно соковите і м'яке, адже цих свиней створювали методом народної селекції, використовуючи при цьому переважно зелені соковиті корми. А от найближча до неї за якістю м'яса є, яка б ви думали, порода?

Це вітчизняна миргородська порода свиней. Вона виведена науковцями Інституту свинарства НААН України. Обидві ці породи мають оптимальні жирові включення між м'язовими волокнами. Саме це поліпшує смак і якість продуктів свинарства.

Батьківщиною української свині, як стверджують науковці, є саме Полтавщина. За словами проректора Полтавської державної аграрної академії Віталія Нагаєвича, офіційно товарне свинарство тут розпочалося з 1865 року, коли було створене Полтавське товариство сільського господарства. Тоді селяни вирощували неплідні породи довгошерстих свиней. В Англії на той час вже вивели велику білу йоркширську свиню. Тож у 1893-1894 роках власним коштом товариство організувало порівняльну відгодівлю йоркширських і місцевих свинок та дійшло висновку, що в умовах Лісостепу найкраще — помісь цих порід.

Отже, поговоримо сьогодні про миргородську породу. Вона значною мірою є продуктом народної селекції, хоча створена шляхом схрещування місцевих українських коротковухих свиней рябої масті з кнурами беркширської, середньої білої, частково великої білої, темворської та великої чорної порід. Серйозна селекційна робота з цією породою почалася у минулому столітті в Миргородському районі Полтавської області. На початку ХХ століття Олександр Бондаренко на базі зоотехнічного відділу Полтавської сільськогосподарської дослідної станції створив першу українську породу свиней —

миргородську. М'який клімат лісостепової зони України, маса зелених і соковитих кормів у раціонах дали змогу створити у свиней миргородської породи невибагливість, резистентність, стресостійкість і здатність використовувати випас.

Ця порода була настільки продуктивною, що нею зацікавились у Європі. У 1920-х роках англійське представництво в Радянському Союзі ініціює будівництво беконових фабрик (пізніше було створено ТОВ «Бекон УРСР»). Виробництво знаходилося у Полтаві на місці нинішнього м’ясокомбінату. В асортименті підприємства був досить широкий вибір продукції: бекон, солоні окости, солоні язики, жир харчовий. Експорт цих продуктів був прибутковим, тому згодом відкрили другу беконну фабрику у Кременчуці, а невдовзі - і в інших містах України. Кажуть, що кошти від торгівлі беконом ішли навіть на будівництво Дніпрогесу. Тож, виходить, полтавська свинка зробила безпосередній внесок у справу електрифікації України.

Оскільки на початку ХХ ст. селяни вирощували переважно довгошерстих свиней, при беконних фабриках створювалися парувальні пункти (загалом їх було близько 750) для поширення миргородської породи. Банки навіть давали селянам пільгові кредити, щоправда, за умови, що ті реалізують приплід фабрикам.

А ще у 30-х роках минулого століття миргородська порода отримала Гран-прі на сільськогосподарській виставці у Парижі.

Нині племінний генофонд цієї породи свиней представлений двома тисячами основних свиноматок і трьомастами основними кнурами. Всі вони зосереджені на трьох племзаводах і одинадцяти племінних фермах. На Полтавщині утримується 50,1% породного поголів'я. Тут розміщено три племзаводи - ім. Декабристів, ім. Шевченка і "Перемога" та чотири племінні ферми. Друге місце за кількістю миргородських свиней належить Одеській області - 35%, де племінний матеріал зосереджений на чотирьох фермах. По одному племгосподарству мають Хмельницька, Сумська і Житомирська області: тут частка популяцій миргородської породи становить відповідно 6,4, 5,9 і 2,6%.

Миргородська порода об'єднала схожих за напрямом продуктивності та тілобудовою кролевецьку, придніпровську та подільську породні групи свиней і стала нині породою переважно м'ясо-сального типу. Голова в цих свиней середнього розміру, не груба, рило помірної довжини, вуха здебільшого короткі, стоячі, інколи зустрічаються нахилені вперед. Тулуб глибокий, широкий, з добре виповненими окостами. Шкіра еластична, не груба, без складок. Щетина блискуча, довга, густа. Ноги помірної висоти, міцні.

Масть свиней миргородської породи в переважній більшості чорно-ряба, з перевагою чорних плям, чорна з рудуватим забарвленням, а іноді трапляються свині з білим поясом за лопатками і на передніх ногах. Багатоплідність свиноматок провідних господарств становить 10,6-11,7 голів, маса гнізда поросят у два місяці — 162-180 кг, збереженість приплоду — 94%. Високу життєздатність приплоду забезпечує наявність у молозиві свиноматок дещо вищого, ніж в інших порід, рівня глобулінів.

На контрольній відгодівлі молодняк миргородської породи досягає живої маси 100 кг за 197 днів при затраті корму на 1 кг
приросту 3,97 к. од.

Біологічними особливостями миргородської породи є раннє відкладання жиру, особливо ниркового, ранній розвиток статевої системи, більша потреба в перетравному протеїні в молодому віці.

Низький вміст вологи та наявність жирових прошарків у м'ясі цих свиней підвищують його смакові якості, забезпечують виробництво високоякісних сухих ковбас і консервів, а сало роблять придатним для тривалого зберігання, оскільки воно має високу температуру плавлення (42°С).